Дво похмурих чоловкв пдйшли ближче повол, знехотя зняли вко.
ЂЂЂPСаме через те й годиться вдкрити труну. Я можу зрозумти все, окрм святотатства.
ЂЂЂPТак треба,PЂЂЂ сказав отець Олексй.PЂЂЂ А може, там дохлий пес.
ЂЂЂPНавщо?PЂЂЂ запитав той, що привв священика. Його ширша, нж довша, голова закандзюблений нс робили чоловка схожим на велику сову.
Вн довго роздмухував кадило, черкаючи вдсирлими срни ЂЂЂ ками, як сичали, ламалися не хотли горти.
ЂЂЂPВдкрийте вко,PЂЂЂ попросив отець Олексй.
Яму викопали за двадцять крокв на схд од старезного дуба, тепер бля не тихо свтилася в темряв домовина ЂЂЂ недавно стругана соснова дошка ще пахла живицею.
Отамана Веремя ховали в Гунському лс без прощальних сальв промов. Ховали потай, уноч. Дво похмурих чоловкв привезли пдводою труну з тлом загиблого, а ще один привв з ближнього села священика.
Комментариев нет:
Отправить комментарий